ГОЛОВНА              МЫ - ПОСЛІДОВНИКИ             Директор СОРОЧИНСЬКИЙ О.П.             Директор ГУЛИЙ Г.О.             Директор ВОВЧЕНКО О.І.         НА ПОПЕРЕДНЮ СТОРІНКУ
                   Інформація  про  директора  Г.А. Гулого  підготовлене  на основі  матеріалів,
                    наданих  к. ф.-м. н.  Цуркіним Володимиром Миколайовичем

ЛЮДИНА САМОВІДДАНОЇ ПРАЦІ Й ВІДДАНОСТІ СПРАВІ

       4 травня 2012 року виповнилося б 80 років колишньому директору ПКБ електрогідравліки, доктору технічних наук, професору, заслуженому машинобудівникові України Григорію Опанасовичу Гулому.
Він залишив українській науці багату спадщину в сфері дослідження імпульсних процесів, розробки й впровадження унікальних, екологічно чистих імпульсних технологій. Григорій Опанасович - автор більше 130 наукових праць, 3 монографій, 36 авторських свідоцтв. За великий внесок у розвиток вітчизняної науки був нагороджений орденами "Дружба народів" і "Знак пошани", медалями "За доблесну працю" і "Трудову доблесть"...

       Скупі цифри його життєвої кар'єри говорять про те, що він рано досяг того віку, коли потрібно вибирати між "вірно" і "легко". У трудовій біографії Г.А.Гулого прочитується: майстер ЧСЗ, конструктор ЦКБ "Черноморсудопроект", навчання на машфаці МКІ, конструктор - начальник бюро - зам. головного інженера ПКБ "Теплотехнік"... А потім - 30 років, які віддані ПКБ електрогідравліки (з 1991 року перетворено в Інститут імпульсних процесів і технологій НАН України).

       Григорій Опанасович був керівником у класичному розумінні цього слова, тобто людиною, яка водить за руку. Він був чудовим, твердим і наполегливим стратегом і, разом з тим, гнучким, активним тактиком. Але ніколи не спускався до мишачої метушні навколо незначних завдань, а цілі розраховував всебічно.

       В 1974 році по розподілу я прибув у Проектно-конструкторське бюро електрогідравліки АН УРСР. Перші мої контакти з нашим директором Гулим Григорієм Опанасовичем були тільки на зборах.

       Мене вражали його промови, уміння доносити до аудиторії головне. Ми одержували від нього максимум саме тієї інформації, що і очікували. Симпатії до Григорія Опанасовича не вибудовувалися поступово, він притягував відразу, імпонував сміливістю, нехай навіть розмашистістю, і величезним енергетичним потенціалом.
Уже після того, як Григорія Опанасовича не стало, розбираючи його архіви, до мене потрапили шкільні зошити, у яких він конспектував різні праці, присвячені премудростям керівної роботи, ретельно готував свої виступи, намагався знайти відповіді на ті питання, які йому ставила його повсякденна робота.

       У довгих бесідах із Григорієм Опанасовичем, уже після того, як він залишив пост директора, я зрозумів що нерозв'язуваних питань, дрібних і великих, не буває, бувають не вирішені. І завдання керівника будь-якої ланки полягає в правильній їхній постановці з точністю до визначень, правильному підборі виконавців і постійному контролі.

       Ці три найважливіші проблеми він умів вирішувати блискуче і як стратег, і як тактик. Нові ідеї його буквально переповняли, формулюючи їх, він не допускав зневаги "дріб'язками". Усе розкладав, як кажуть, по поличках. Відбір кадрів проводив роботою. Якщо він запрошував до себе в кабінет для доповіді про хід справ з того або іншого питання, то людина не знала - вийде вона із щитом чи на щиті. В останньому випадку чомусь співробітник, як правило, виходив з кабінету зі словами подяки за доступне пояснення причин його невдач.

       В ті роки, коли Григорій Опанасович був директором, потрібно було встигати робити все. Ми багато часу приділяли будівництву наших корпусів, їздили в підшефний радгосп, працювали на овочевій базі. Але як при цьому ми встигали оснащувати нові унікальні лабораторії, захищати дисертації, видавати книги, організовувати й проводити в Миколаєві Всесоюзні наукові конференції, на які з'їжджалися фахівці з електричного розряду й високовольтної техніки із усього Союзу, створювати унікальні технології й устаткування й впроваджувати їх? Не покривлю душею, якщо скажу, що це заслуга нашого Директора - доктора технічних наук, професора Гулого Григорія Опанасовича.

       Перший акт величної й трагічної драми реформації - перебудову Григорій Опанасович осмислював болісно. Він чітко бачив, що за гарними гаслами, що заполонили країну, і незрозумілим запереченням майже всього ростуть нові коріння іншої ідеології, інших принципів моралі й правил великої гри. Потрібно бути дуже сміливою людиною, щоб прийняти таке кардинальне рішення, яке вибрав він - залишити пост директора, поступитися місцем у керма людині, на яку не буде давити вантаж усталених стереотипів. Це Вчинок, гідний поваги. Він консультував, підтримував, якщо потрібно - "підтягував" старі добрі зв'язки. Але рішень не приймав. Тоді весь свій величезний енергетичний заряд він направив на розвиток і становлення нашої кафедри "Імпульсні процеси й технології", що по суті створив сам за підтримки професора М.Н.Александрова, колишнього ректора МКУ ім. адмірала Макарова.

       В 1989 році була створена філія кафедри ТОЕ МКУ на базі ПКБЕ АН УРСР. Пізніше була отримана повна автономія й закріплена нинішню назву. Воістину нерукотворний пам'ятник мудрості й прозорливості двох неординарних керівників. Формальна сторона питання затяглася на кілька років. Вирішувати його не можна було одним, двома листами у відповідні інстанції. Потрібно було переконувати особисто чиновників як в академії, так і у вищих ешелонах системи освіти. А переконувати він умів.

       Ставши в 1969 році на чолі ПКБ електрогідравліки Держплану УРСР, він за дуже короткий строк (3 роки) домігся того, щоб нашу організацію на правах інституту прийняли в лоно вищої організації науки - Академію наук УРСР. За сімома печатками залишаться його діалоги із Президентом академії Б.Є.Патоном. Ні до, ні після такого прецеденту не було, щоб конструкторське бюро самостійно ввійшло до складу академії. Але був виданий вексель - обіцянка підготувати необхідні кадри, переставити акценти в дослідженнях, створити де-факто академічну базу. Потрібна була потужна підтримка великою тематикою. Григорій Опанасович вирішив блискуче це завдання, домігшись того, що за спеціальними постановами вищих органів влади країни у нас стали активно розвиватися роботи для ВМФ СРСР. Там теж повірили й не помилилися. За короткий час була створена гама унікального устаткування, і за векселем АН УРСР було заплачено повністю - в 1991 році на базі ПКБ електрогідравліки був створений Інститут імпульсних процесів і технологій.

       Я був свідком болісних обговорень назви інституту і його основних наукових напрямків. Ці засідання вів уже спадкоємець Григорія Опанасовича, його учень Вовченко Олександр Іванович. Але як тактовно й скрупульозно професор Гулий пропонував свої варіанти, не упускаючи навіть того, як буде звучати абревіатура нової вивіски. Важко зараз відновити в пам'яті, хто запропонував цю назву, але всі розуміли вагу думки Григорія Опанасовича.

       Григорій Опанасович пішов від нас 6 жовтня 2000 року. Залишилися сини й онуки, залишилися ми, хто по праву може вважати його своїм Учителем. Залишився наш інститут, де кожна лабораторія, кожна робоча кімната пам'ятають його. З тих, хто працював під його керівництвом, у нас залишилося менше 50% загальної чисельності. Але молоді колеги й ветерани постійно користуються його науковою спадщиною - книгами, статтями й патентами. Щороку до нас приходить молоде поповнення випускників кафедри "Імпульсні процеси й технології", ідеологію навчального процесу якої започаткував професор Гулий. І ще довго в стінах нашого інституту будуть чутні: "Як казав Гулий...", "Гулий вважав, що...", "А от Гулий зробив би так ...". Сказати зараз, що Григорій Опанасович - це наша історія, значить, не зовсім точно відобразити дійсність. По-моєму, його ідеї, його справи - це більше, ніж історія. Це підвалини людини самовідданої праці й приклад відданості своїй справі.
       Звичайно ж, не все він зумів зробити в оптимальному варіанті, тому що є такі обставини, які сильніше людини. Навіть такої, як Григорій Опанасович.


ІНСТИТУТ  ІМПУЛЬСНИХ  ПРОЦЕСІВ  І  ТЕХНОЛОГІЙ

НАЦІОНАЛЬНОЇ  АКАДЕМІЇ  НАУК  УКРАЇНИ
© 2012  Інститут  імпульсних  процесів  і  технологій  НАН  України.
          Усі права захищені.