ГОЛОВНА              МЫ - ПОСЛІДОВНИКИ             Директор СОРОЧИНСЬКИЙ О.П.             Директор ГУЛИЙ Г.О.             Директор ВОВЧЕНКО О.І.         НА ПОПЕРЕДНЮ СТОРІНКУ
            Інформація про  О.П. Сорочинського  підготовлена  на основі  матеріалів,
            наданих  к. т. н.  Малюшевським Павлом Петровичем

Олександр Петрович Сорочинський.
Погляд колеги.

Загальне враження.
        Скоріше повненький. З лицем В.С. Висоцького. Середнього зросту. Шатен.  Під час  розмови пильно вдивлявся в очі співрозмовника. Шалений і впертий. Не спортсмен. Не жлобливий. Піддавався зовнішньому впливу. Цінував ініціативних співробітників. Довіряв розумникам і розумницям.

Характеристика  навскидку.
        Щоб не казали класики-знавці історії, але хід її хоч у маленькому підприємстві, хоч у великій державі залежить, в основному, від особистостей, що звалили на себе турботи (найчастіше - досить і досить нелегкі) керування ними. Так і піввікова історія Проектно-конструкторського бюро електрогідравліки (пізніше Інститут імпульсних процесів і технологій НАН України) в кожний період розвитку у значній мірі залежала від того директора, що управляв підприємством. Першим директором ПКБ електрогідравліки став по праву Олександр Петрович Сорочинський - творець, власне кажучи, першого колективу ПКБЕ й усього підприємства.
        Початок шістдесятих XX століття - це славний і зухвалий час післявоєнного становлення СРСР, його Науки й Техніки. У той період поряд з державними і підприємствами, що виконували грандіозні державні програми розвитку науки й індустрії, вносили свій внесок різні самородні організації "на громадських засадах". Вони, "як гриби після теплих дощів", виникали повсюди на просторах Великої країни, що тільки що перемогла в другій світовій.
        Наприкінці п'ятидесятих в одному з найвідоміших науково-популярних журналів була опублікована авторська стаття винахідника Лева Олександровича Юткіна "Електрогідравлічний ефект".
        Потрібно сказати, що в той час молодь, на відміну від нинішньої (яка у відповідь на рекомендації викладача типу "прочитайте ось те й те, щоб поліпшити Ваш курсовий проект" кидає: "А хто зараз читає??"), читали літературу захлинаючись і намагалися розібратися в глибокій сутності, що читається. Олександр Петрович (я з ним тоді працював у ЦКБ "Черноморсудопроект" у суміжних відділах - він - у Спецсекторі автоматики, я - у Корпусному відділі) прочитав статтю й зайнявся метою одержати електрогідравлічний ефект у Миколаєві.
        Своїм ентузіазмом (яке забуте поняття, однак) він притягував велику групу молоді й не тільки - його напористості піддалися й так звані "старші товариші": директор Заводу залізобетонних виробів, секретар Районного комітету КПУ й інші.
        У ЗЗБВ виділили приміщення, дали небагато грошей на придбання конденсаторів і благословили створення громадської лабораторії своїми руками. Сорочинський успішно потягнув за гуж і виявився досить навіть дужий. Він сколотив невеликий дружний колектив однодумців, керував яким буквально по Дейлу Карнегі, не розтрачуючи сили на дріб'язки. Він любив повторювати різні Правила Карнегі. Зокрема, "Ніколи не намагайтеся звести рахунки з ворогами, тому що цим ви принесете собі значно більше шкоди, чим їм... Ніколи не думайте ні хвилини про людей, яких ви не любите".
        У той час Дейл Карнегі в нас ще не був виданий і ми зачитували "до дірок" його роботи в списках. Приємно було виявити, що наш управитель громадської лаботаторії такий, як сказали б зараз, "просунутий" керівник. Адже в громадській лабораторії у вільне від основної роботи час працювали ентузіасти не за страх, а за совість, і така якість керівника зробила колектив монолітним і зухвалим у справах досягнення мети.
        Через рік, навесні 1962 року, електрогідравлічний ефект блиснув салютом підводної плазми й сповістив миколаївську (і не тільки) громадськість гуркотом електричних розрядів. Безліч статей про цю подію з'явилося у всесоюзних газетах. Слава наздогнала Олександра Петровича. Він повів рахунок своїм удачам, а не своїм неприємностям. Точно по Дейлу Карнегі.
Ось тепер прийшов час звертатися у високі інстанції із проханнями про перегляд статусу "громадська" на "державна". Олександр Петрович на той час уже піднатоптався у верхах, знав, що потрібно зробити. Він запросив у лабораторію секретаря райкому КПУ й першого секретаря обласного комітету КПУ, природно, з їхніми апаратниками. Продемонстрував електрогідравлічний ефект, не забувши згадати про особистий внесок кожного з них; підписав у них позитивні рекомендації. З'їздив у Ленінград у Міжгалузеву лабораторію ЕГЕ, створену колись самим Юткіним, але на той момент уже таку, що працювала вже без батька-засновника. Там Сорочинський тісно познайомився з роботами МЛЕГЕ зі створення технології й устаткування для очищення литва, уже впроваджених на одному з Ленінградських заводів. Привіз ці дані в Миколаїв, відвідав Чорноморський суднобудівний завод і уклав два договори на створення установок очищення литва, що стало гарною підмогою в одержанні лабораторією державного статусу. У грудні 1962 року цей статус був привласнений шляхом створення Проектно-конструкторського бюро електрогідравліки.
        На Сорочинського буквально звалилася купа турбот. Головна з них - підбір кадрів і в першу чергу керівних.
        Все-таки тоді це вдалося - керівники підрозділів виявилися розумними фахівцями й справи швидко пішли вгору. Портфель замовлень в Олександра Петровича був повний: очищення литва, штампування й розвальцьовування, дроблення граніту на щебінь, передпосівна активація насіння сільгоспкультур, стерилізація виноматеріалів, звільнення криголамів від заклинювання у важких льодах. Робота кипіла. Олександр Петрович мотався по країні, укладав договірні угоди, а, вертаючись, пропадав у лабораторіях. Надихав колектив так, як розумів.
        Для здійснення всього цього потрібні були гроші (крім госпдоговірних), і чималі, їх треба було тоді так само "вибивати" у вищих інстанціях, як і зараз, але Олександр Петрович вважав, що уряд ну просто зобов'язаний був надати кошти. А він не давав! (Так, як і зараз).
        І от важкі часи таки наступили. Пам'ятається, що вперше це гостро виявилося в рік п'ятдесятиліття Радянської Влади, коли до поточних турбот додалися й додаткові - з підготовки до ювілейних торжеств. Ми, як говориться, стояли "на вухах" і ось тут, раптом, гримнув "шкандаль". Сорочинський, на жаль, ніколи не вмів вселяти своєму співрозмовникові усвідомлення його (співрозмовника) значущості, причому (знову ж по Карнегі) робити це щиро. І ось, вирішуючи гострі питання ПКБЕ в Держплані УРСР, він не знайшов порозуміння з керівними чиновниками...
        Ще якийсь час Олександр Петрович покомандував узятим на себе відділом розвальцьовування в ПКБЕ, а потім виїхав у Київ, де організував Міжгалузеву лабораторію електрогідравлічного ефекту. Тут він зайнявся вивченням нового способу лікування ряду захворювань судин за допомогою електрогідравлічного ефекту. Досить смілива й оригінальна ідея, підтверджена ним практично. З цієї проблеми ним написана велика монографія "Проблема століття - очищення судин людського організму електрогідравлічним ефектом", що одержала високий відгук світила медичної науки академіка М.М. Амосова.
ІНСТИТУТ  ІМПУЛЬСНИХ  ПРОЦЕСІВ  І  ТЕХНОЛОГІЙ

НАЦІОНАЛЬНОЇ  АКАДЕМІЇ  НАУК  УКРАЇНИ
© 2012  Інститут  імпульсних  процесів  і  технологій  НАН  України.
          Усі права захищені.